71027191_486604035257550_697548439291533

Що таке «булінг» та чому про нього треба знати всім батькам

Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. Булінг – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження.

Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються.

Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя.

Як зрозуміти, що дитина є жертвою булінгу.

Діти, які страждають від булінгу, можуть не хотіти йти до ЗДО або ж можуть плакати, вигадувати хворобу.

Вони не беруть участь у спільній діяльності, соціальних заходах.

Часто у дитини змінюється поведінка: вона усамітнюється, поводить себе незвичайно. Відсутність контакту з однолітками: немає друзів; психосоматичні ознаки: часті хвороби, наприклад, ломота в тілі, болі в животі, вірусні інфекції; обмальовані руки або специфічні малюнки на аркушах.

Бажання іти до садочка іншою дорогою, аніж та, якою йдуть усі інші діти.

Скільки дітей страждають від булінгу

За статистикою 80% українських дітей піддаються цькуванням, навіть не усвідомлюючи цього. В усіх соціальних системах завжди є лідер, середня група і так званий «вигнанець». У закладі освіти діти ще не займаються жорстким булінгом, але вже можуть бути непривітними до інших. Щойно вихователь починає вибудовувати систему конкуренції та пріоритетів — діти починають один одного травити. А справжній булінг почнеться у середній школі — з 10-11 років — вік входження у підліткову кризу.
Обов’язок шкільного психолога, вчителя — виявити лідера, схильного ініціювати цькування інших проводити, вести з ним дружні бесіди, виробляючи толерантність.

Чому діти стають жертвами булінгу.

Психологи визначають декілька основних причин:

Занижена самооцінка. Навіть якщо дитина виявляє її через нарцисизм, надмірну відкритість, зверхність.
Домашня атмосфера. Дуже часто жертвами булінгу стають діти, яких вдома принижують, знецінюють, ображають. Або є родини, де дитину звикли жаліти – нещасна, хвора, росте без батька…Школа і садок — каталізатор домашніх проблем. Тож, якщо дитина звикла отримати більше уваги до себе, поблажливість батьків, коли вона бідна й нещасна, то вона буде створювати навколо себе таку ж атмосферу і в садочку та у школі.
Атмосфера в групі. Бувають колективи, створені самостійно або руками вихователя, в яких є дитина-агресор. Вона свідомо шукає слабшого, використовує його як «грушу для биття», вирівнюючи свій психологічний стан.

Булінг в цифрах

За дослідженнями ЮНІСЕФ, 40% дітей ні з ким, зокрема і з батьками, не діляться своїми проблемами. Сором’язливі та спокійні діти стають жертвами булінгу вдвічі частіше за однолітків, які відкриті до спілкування. Більшість дітей ображають за те, що вони одягнуті не так, як інші, говорять або поводяться не так, як основна група. 44% дітей, якщо стають свідками булінгу, просто спостерігають, оскільки бояться за себе.

Що робити батькам

У першу чергу заспокойтесь, і тільки після цього починайте розмову з дитиною.
Дайте відчути, що ви поруч, готові підтримати та допомогти, вислухати та захистити.
Запевніть дитину, що ви не звинувачуєте її у тому, що відбувається, і вона може говорити відверто.
Пам’ятайте, що дитині може бути неприємно говорити на цю тему, вона вразлива у цей момент. Будьте терплячими та делікатними.
Спробуйте з’ясувати все, що зможете, проте не повторюйте ті ж самі запитання по декілька разів, допитуючись.
Запропонуйте подумати, які дії допоможуть дитині почуватися у більшій безпеці зараз (наприклад, бути певний час ближче до дорослих, не залишатися після уроків тощо).
Розкажіть дитині, що немає нічого поганого у тому, щоб повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям. Поясніть різницю між «пліткуванням» та «піклуванням» про своє життя чи життя друга.
Спитайте, яка саме ваша допомога буде корисна дитині, вислухайте уважно. Можливо ви запропонуєте свій варіант. Це допоможе розробити спільну стратегію змін.
Пам’ятайте, що ситуації фізичного насилля потребують негайного втручання з боку батьків та візит до закладу освіти.
Спільно з дитиною шукайте нові способи реагування на ситуацію булінгу.
Обговоріть, до кого по допомогу дитина може звертатися у садочку: до психолога, вихователів, адміністрації, батьків інших дітей.
Важливо усвідомити, чому саме дитина потрапила у ситуацію булінгу. Рекомендуємо з цим звернутися до дитячого психолога.
Підтримайте свою дитину у налагодженні дружніх стосунків з однолітками.
Поясніть дитині, що зміни будуть відбуватися поступово, проте весь цей час вона може розраховувати на вашу підтримку.

Що робити педагогам

Завдання педагогів – відслідковувати ситуацію в групі. Спеціалісти-конфліктологи пропонують дуже корисне завдання, яке допомагає визначити, чи є в колективі діти, які перебувають в ситуації жертви.

На початку навчального року вихователю варто попросити кожну дитину назвати та записати на аркуші паперу, прізвища чотирьох дітей, з якими вона хотіла б сидіти поруч за столом. А також прізвище того, кого вона вважає своїм найкращим другом. Коли вихователь проаналізує результати, то легко помітить, кого з дітей «забули», не згадали зовсім.

Цей метод має назву «розстановка сил». Завдяки йому можна дослідити комунікацію в колективі й дізнатися, хто в групі жертва, хто агресор, хто є неформальним лідером, а від кого відвернулися однолітки.

Як допомогти дитині-агресору.

Дитині, яка булить інших, увага та допомога потрібна не менше, ніж тій, яка страждає від булінгу. Якщо ваша дитина – агресор, радимо:

Відверто поговоріть з дитиною про те, що відбувається, з’ясуйте як вона ставиться до своїх дій і як реагують інші діти. Ви можете почути, що «всі так роблять», або «він заслуговує на це».
Уважно вислухайте дитину і зосередьтеся на пошуку фактів, а не на своїх припущеннях.
Не применшуйте серйозність ситуації такими кліше, як «хлопчики завжди будуть хлопчиками» або «глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки — просто дитячі жарти і цілком природна частина дитинства».
Ретельно поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших. До них відносяться: цькування, образливі прізвиська, загрози фізичного насильства, залякування, висміювання, коментарі з сексуальним підтекстом, бойкот іншої дитини або підбурювання до ігнорування, плітки, публічні приниження, штовхання, плювки, псування особистих речей, принизливі висловлювання або жести.

Діти, які булять, заперечують це так довго, як тільки можуть. Спокійно поясніть дитині, що її поведінка може завдати шкоди не тільки жертві, а й усім оточуючим. І щодалі це заходитиме, тим гірше булінг впливатиме на всіх учасників.

Дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка є дуже серйозною проблемою, і ви не будете терпіти це в майбутньому. Чітко і наполегливо, але без гніву, попросіть дитину зупинити насильство.

Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з педагогами, щоб упевнитись — дитина намагається змінити ситуацію.

Загрози і покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та в перспективі це може тільки посилити агресію і невдоволення.

Буде зайвим концентрувати увагу на відчуттях дитини, яку булять. Той, хто виявляє агресію, як правило відсторонюється від почуттів іншої людини.

Агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми вашої дитини та розлади поведінки. Порадьтеся з дитячим психологом.

Чому важливо вчасно відреагувати.

Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.

Ті, хто піддаються булінгу:

втрачають відчуття емоційної та фізичної безпеки, довіри до місця, у якому мають перебувати щодня;
відчувають безпорадність і страх від постійної загрози. Булінг провокує тривожні та депресивні розлади, пригнічує імунітет, що підвищує вразливість до різних захворювань;
втрачають повагу до себе. Страхи та невпевненість руйнують здатність до формування та підтримки стосунків з однолітками, що призводить до відчуття самотності;
втрачають інтерес до різних форм активності. У деяких випадках можна простежити зв’язок між потерпанням від булінгу та розладами харчуванням (анорексії та булімії), емоційної сфери (депресіями та суїцидальною поведінкою).

Ті, хто булять:

частіше за інших потрапляють у ситуації, де проявляється насилля та порушуються закони;
частіше беруть участь у бійках, причетні у вандалізмі, залучаються до ранніх статевих стосунків, мають досвід вживання алкоголю та наркотичних речовин.

Ті, хто вимушені спостерігати:

часто страждають від відчуття безпорадності, етичного конфлікту: втрутитись у ситуацію булінгу чи ж залишитись осторонь;
потерпають від депресивних станів чи перезбудження, намагаються менше відвідувати школу.

Навіть поодинокий випадок булінгу залишає глибокий емоційний слід, що робить проблему найпоширенішою причиною звернень до дитячого психолога.

Діти на карантині: як правильно пережити вимушені канікули вдома

Зараз дуже непростий період для всіх, і помилково вважати, що діти нічого не помічають. Вони на це реагують, навіть якщо просто віддзеркалюють поведінку батьків.

ДІТЯМ ВАРТО РОЗПОВІДАТИ ПРАВДУ про те, що відбувається. Вони все помічають. Коли інформація

відсутня, малеча починає застосовувати свою уяву та фантазію – це сприятливе підґрунтя для тривоги.

Говорити потрібно лише правду, але спрощувати її: не використовувати складних термінів, не

описувати детально наслідки захворювання. Те, як подавати інформацію, залежить від віку дитини.

Дітям дошкільного віку, наприклад, можна пояснювати це через гру.

ПОЧАТИ ІЗ СЕБЕ. Насамперед батькам варто звернути увагу на своє ставлення до карантину та епідемії.

Діти часто віддзеркалюють поведінку батьків, тож вони можуть передавати їм свою тривожність. Батьківська поведінка має транслювати спокій і впевненість, тоді у дитини буде розуміння того, що все вдасться подолати.

АКЦЕНТУВАТИ НА ДІЯХ. Можна розповісти про симптоми, які виникають під час цієї хвороби. Пояснити, що є вірус і багато людей хворіє, але й багато виліковується. Водночас наголосити на тому, що є способи, які допоможуть уникнути хвороби: залишатись вдома, частіше мити руки тощо.

Батьки мають бути максимально відкритими до запитань і давати правдиві відповіді. Якщо не знаєте чогось, можна разом із дитиною знайти інформацію у наукових статтях: бути дослідниками разом. Не можна ігнорувати її запити. За своєю природою діти дуже допитливі, вони потребують постійного потоку інформації для розвитку та формування нервової системи.

Діти до певного віку не можуть аналізувати інформацію та розуміти, де правда, а де ні. Батьки, які проговорюють те, що відбувається, допомагають малечі сформувати свою думку та бачення ситуації. Коли малюк поводиться пасивно і не запитує про вірус, ймовірно, у неї існує страх. Не розповідаючи про вірус, ми можемо підсилювати ці почуття. Тому варто знайти підхід до дитини й поговорити про ситуацію, що склалась.

«Карантин потрібно пережити»

Дорослим людям важко перебувати в ізоляції, а дітям це набагато складніше. Наше ставлення до дитини у цей період має бути толерантним, більш підтримувальним і спокійним, ніж зазвичай.

ЗБЕРЕГТИ ЗВИЧНИЙ РЕЖИМ ДНЯ

Розпорядок дня – це те, що дає почуття безпеки дитині. Тобто лягати спати і прокидатись

у той самий час, снідати, обідати й так далі. Звісно, у режимі карантину відтворити його

на 100% буде складно, але треба постаратись зберегти основні пункти.

СТАВИТИ РЕАЛІСТИЧНІ ВИМОГИ

На час карантину з дітьми батьки, ймовірно, не зможуть працювати на тому ж рівні, що раніше. І діти не зможуть вчитись так само ефективно, як за звичайних умов. Це певний період, який мине і до якого варто адаптуватись. Карантин потрібно пережити, й далі буде по-іншому.

ПОЯСНЮВАТИ ДИТИНІ, ЩО ХТОСЬ ІЗ БАТЬКІВ БУДЕ ЗАЙНЯТИЙ, ПОТРІБНО ДО ПОЧАТКУ РОБОТИ

Знову-таки, це планування дня і чітке обмеження часу на роботу та відпочинок. Дітей варто

попереджати, що найближчої години дорослі не зможуть приділяти так багато уваги дитині.

Але цей час мине і згодом ви зможете погратись чи зробити щось разом.

У період карантину батькам потрібно бути з дитиною і реагувати на її потреби. Щоб дитині було простіше, можна використовувати позитивні підкріплення: наприклад, за кожне виконане завдання давати наклейку, за п’ять таких стікерів – приз. Така гра допомагає дитині витримувати ці періоди тимчасового дискомфорту (наприклад, коли батьки зайняті роботою) задля винагороди.

Топ-10 книг з психології для батьків:

Світлана Ройз
"Практическое ребенковедение"
Це книга правил і меж для батьків і для малюка.
Книга покаже, які ваші дії спричинять за собою якусь протидію з боку дитини, допоможе усвідомити шкоду, яку ми наносимо дітям, змусить відмовитися від старих методів і переосмислити ставлення до маленької, але окремої особистості.

Ірина Млодик
"Книга для неідеальних батьків»
Книга прекрасного дитячого психолога вже своєю назвою натякає, що не варто прагнути бути ідеальними батьками, які виховують ідеальну дитину. Адже багато проблем виникають саме від неспівпадіння наших очікувань з реальністю. А усвідомивши, що кожен з нас - індивідуальність, можна намацати вірний шлях до серця свого малюка
Інші книги Млодик, корисні для батьків:
"Сучасні діти і їх несучасні батьки, або Про те, в чому так непросто зізнатися"
«Приобщение к чуду, или Неруководство по детской психотерапии»
«Школа і як в ній вижити» «Метаморфози батьківської любові, або як виховувати і не калічити"

Людмила Петрановська
"Таємна опора. Прихильність в житті дитини"
Цю книгу Петрановська варто видавати кожній мамі в пологовому будинку разом з подарунковими підгузками і пелюшками. Вона про те, як важливо відкрити своє серце і просто дуже, дуже сильно любити власну дитину, Очевидна річ? Прочитайте, щоб зрозуміти, як часто ми ставимо на перше місце не любов, а сором, страх або прагнення показати свій авторитет.

Джон Готтман
«Емоційний інтелект дитини. Практичний посібник для батьків »
Джон Готтман - відомий у всьому світі психолог, який завоював визнання роботами в області сімейних відносин, розповідає про п'ять кроків емоційного виховання, які допоможуть краще розуміти настрій дитини і мотиви її поведінки, дозволять обговорювати емоції на зрозумілій їй мові і навчити її справлятися з негативними емоціями, важкими ситуаціями і проблемами, а також закладуть основу для підтримки близьких відносин з дитиною на всіх етапах її розвитку.

Дагмар Нойброннер
"Розуміти дітей. Путівник по теорії прихильності Гордона Ньюфелда"
Книга являє собою короткий, але ємний і наочний огляд моделі прихильності, розробленої канадським психологом Гордоном Ньюфелдом. Будучи викладачем Інституту Ньюфелда, Дагмар не тільки в повній мірі володіє теорією, а й, володіючи природною інтуїцією і освітою в сфері природничих наук, в структурованої і доступній формі викладає її читачеві.

Джон Медіна
"Правила розвитку мозку вашої дитини. Що потрібно малюкові від 0 до 5 років, щоб він виріс розумним і щасливим"
Виховання дитини - це в першу чергу розвиток її мозку, в тому числі у внутрішньоутробному періоді. Дослідник мозку Джон Медіна пояснює, що і як слід робити батькам до і після народження малюка, щоб виростити розумну, цілеспрямовану, щасливу, етично заможну людину. Рекомендації та поради автора засновані на останніх досягненнях нейрофізіології і нейропсихології, але звучать зрозуміло і цікаво навіть для людей, далеких від науки.

Маршал Розенберг "Ненасильницьке спілкування. Мова життя"

Допоможе вам:
поліпшити відносини з людьми,
ніколи не піддаватися гніву,
говорити і слухати з розумінням і співпереживанням,
уникати шаблонів мислення, що ведуть до стресу, депресії, відчуття провини і сорому,
завжди, скрізь і з усіма знаходити спільну мову.

Джон Таунсенд, Генрі Клауд
"Діти: кордони, кордони ..."
Запам'ятайте: процес виховання спрямований не стільки на сьогодення, скільки на майбутнє.
Ви - батьки - готуєте дитину до дорослого життя, тому одне із завдань виховання - уявити собі, що буде з вашою дитиною потім. Отже, виховувати, значить допомагати у розвитку характеру, здатного забезпечити дитині благополуччя в майбутньому.
Книга підкаже, як підготувати дитину до дорослого життя і навчити її:
- розуміти свої почуття,
- справлятися з імпульсивністю,
- розуміти свої справжні потреби,
- протистояти злу,
- позбутися від заздрощів,
- стати незалежною і чесною людиною,
- без шкоди для себе використовувати свободу, яку дає дитині доросле життя.

Ю. Б. Гіппенрейтер
"Найважливіша книга для батьків"
До цього видання увійшли бестселери професора Ю. Б. Гіппенрейтер «Спілкуватися з дитиною. Як? » і «Продовжуємо спілкуватися з дитиною. Так? - книги, які вчинили революцію в області виховання і продовжують окриляти батьків.
Юлія Борисівна доводить, що не тільки з малюками, але і з важкими підлітками відносини можна виправити завжди, - навчившись спілкуватися по-іншому. І дає покрокові інструкції до того, як це зробити.

Терапевтичні казки на допомогу батькам

Психологічну допомогу своїм дітям батьки можуть надавати і самостійно. Чудовим інструментом, який може допомогти в цьому, є терапевтичні казки. Вони являють собою дитячі твори, що допомагають вашому чаду прояснити різні життєві ситуації, виплеснути накопичені емоції, познайомитися з різноманітними стратегіями поведінки.

Крім того, казки дозволяють дитині побувати на місці героя за певних конфліктних ситуацій у “безпечних умовах” і спробувати нові способи розв'язання конфліктів. Також у таких казках малеча може компенсувати те, чого їй найбільше бракує в житті.

Терапевтичні казки існують у готовому варіанті, їх можна складати і самостійно. Алгоритм використання казки надзвичайно простий. Дітям до 12 років – батьки читають казку (тут можна видозмінювати текст, додавати і вилучати фрази чи слова), потім обговорюють ключові моменти, мотиви поведінки, результати. На останок дитині пропонують намалювати малюнок (не обов’язково одразу після обговорення), що на її погляд ілюструє казку або ключовий момент казки. Інколи можна використати ще один заключний етап – драматизація або “програвання” казки чи її частин. Дайте дитині можливість розподілити ролі, за необхідності задійте членів родини чи іграшки. При цьому можна не слідувати суворо лише сюжету казки. Пам’ятайте, що дитина змінює все так, як їй потрібно.

Щодо старших дітей, то тут спосіб використання дещо інший. Підлітки починають уже скептично ставитися до подібних історій, тому батькам варто піти на маленьку хитрість – вивчити казку напам’ять і досить природно й непомітно вставляти її в буденні сімейні розмови.

ПЕРЕЛІК ТЕРАПЕВТИЧНИХ КАЗОК:

Терапевтична казка для любителів комп’ютерів та інших гаджетів "Толя і айпад"

http://dytpsyholog.com/2016/02/11/толя-і-айпад-терапевтична-казочка-для/

Як привчити дитину до горщика:

1) перша казка «Білохвостик, або Казка про зайченя» - актуалізує негативні переживання і пропонувала дієве рішення проблеми http://dytpsyholog.com/2015/03/03/білохвостик-або-казка-про-зайченя/
2) друга казка «Чарівний магазин» - формує позитивне ставлення до горщика http://dytpsyholog.com/2015/03/05/чарівний-магазин/
3) третя казка «Маленька вчителька» - закріплює установку на оволодіння необхідним гігієнічним навиком http://dytpsyholog.com/2015/03/07/маленька-вчителька/

Казка про страх темряви “Тимошка і Темнота” http://dytpsyholog.com/2015/03/07/казка-про-страх-темряви-тимошка-і-темн/

Казка про хлопчика, який не хотів засинати "Сміливий хлопчик і Тітонька Ніч" http://dytpsyholog.com/2015/03/16/сміливий-хлопчик-і-тітонька-ніч/

Коли дитина не розстається з комп’ютером "Федя і комп’ютер" http://dytpsyholog.com/2015/03/21/коли-дитина-не-розстається-з-компюте/

Коли дитина боїться підстригання волосся "Казка про Капі-Тошку і страшну машинку для стрижки" http://dytpsyholog.com/2015/03/28/kazka_stryzhka/

Якщо дитина лінькувата "Королівство ледарів" http://dytpsyholog.com/2015/04/03/королівство-ледарів/

Якщо дитина не хоче йти до дитячого садка "Казка про Печальку" http://dytpsyholog.com/2015/05/23/казка-про-печальку/

Казка для тих, хто не хоче чистити зуби "Зубастик" http://dytpsyholog.com/2015/05/23/зубастик-казка-для-тих-хто-не-хоче-чис/

Казка для тих, хто не хоче лікувати зубчики "Дідок Карієс" http://dytpsyholog.com/2015/07/28/дідусь-карієс/

Про дитячі ревнощі "Казка про собачку на ім’я Тобік" http://dytpsyholog.com/2015/06/26/казка-про-собачку-на-імя-тобік-про-дит/

Казка про розлучення батьків "Розставання" http://dytpsyholog.com/2015/07/23/розставання-казка-про-розлучення/

Коли дитина не вміє дружити з іншими дітьми "Казка про доброго Петрика" http://dytpsyholog.com/2015/03/28/казка-про-доброго-петрика/

"Казка для тих, хто не хоче прибирати іграшки" http://dytpsyholog.com/2015/09/12/казка-для-тих-хто-не-хоче-прибирати-ігр/

Філософська казка про образу http://dytpsyholog.com/2015/08/26/філософська-казка-про-образу/

Казка про образу "Ображайка" http://dytpsyholog.com/2016/03/06/казка-про-образу/

Казка для діток, які беруть чуже без відома власника http://dytpsyholog.com/2015/10/21/казка-для-діток-які-беруть-чуже-без-від/

Терапевтична казка “Брат і сестра” http://dytpsyholog.com/2015/12/21/терапевтична-казка-брат-і-сестра/

Діагностично-терапевтична казка “Пташенята” (визначення ресурсу, який є у дитини, щоб пережити травму) http://dytpsyholog.com/2015/12/21/діагностично-терапевтична-казка-пта/

Коронавірус: рекомендації педагога-психолога як поводитися батькам під час карантину

На час карантину, батьки стають для дітей вчителями, вихователями, лікарями і друзями, тож багатьох цікавить питання як поєднати в собі ці всі ролі та знайти вільний час для себе.

Як не втратити контроль над дітьми під час карантину?

Під час карантину, оголюються всі ваші проблеми. Раніше ви могли від них втекти на роботу або хоча б розчинитися у соціумі. Зараз тікати нікуди, оскільки ви у чотирьох стінах. Це найкращий час для того, щоб вирішити всі проблеми, які виникають у стосунках з дітьми.

Дітям не потрібен «контроль», вони природно хочуть бути хорошими та слухняними для своїх батьків. Якщо поведінка дітей виходить з-під контролю, це означає одне – ви десь недопрацювали. Десь втрачений батьківський авторитет, десь порушена ієрархія або дитина не відчуває турботи чи безумовної любові.

Контроль потрібен хіба що за режимом

Необхідно прописати план дня для дитини. І у дні повинно бути не лише навчання! Окрім навчання, потрібно виділити час для фізичної активності, вільної гри, спланованих прийомів їжі, для релаксу і для нудьги. Нудьгу я б поставила на перше місце, бо саме у ній народжуються класні ігри, які допомагають дітям адаптуватися до нової реальності.

Чим зайняти дітей, щоб знайти вільний час для себе?

Діти займають себе самі, якщо не заважати їхньому природному розвитку. Вони вигадують власні ігри, досліджують світ і взаємодіють з батьками.

Мультики та комп‘ютерні ігри заважають дітям гратися самостійно. Мультики - це готове рішення. Не працює фантазія, дитина не розвивається. Окрім того, дитячий мозок не здатен сприймати 24 кадри за секунду. Тому виділяється гормон, який гальмує роботу мозку, щоб можна було сприймати ці 24 кадри. І при «передозуванні» мультками це гальмування переходить у реальне життя. В цьому випадку розвиток дитини страждає.

“Я дуже рекомендую батькам спробувати пожити 2 тижні без мультиків. Дитина стане значно спокійнішою і навчиться розважати себе сама”, - зауважила Марія Сичинська.

Як компенсувати дітям брак прогулянок?

Брак прогулянок компенсувати складно. Але такі умови диктує реальність. Можна відгородити частину кімнати (можливо, є балкон) для «прогулянок». Спробуйте пограти у таку гру: перевзуватися, переодягатися і виходити на балкон. Тримати певні іграшки лише на «території прогулянок». Це буде певна зміна обстановки.

Прогулянок ніщо не замінить. Але співставивши ризики ми розуміємо, заради чого ми це робимо.

Що не потрібно робити батькам під час карантину?

Точно не потрібно робити вигляд, що нічого не відбувається. Життя змінилось. Спершу треба цю реальність прийняти дорослим. І чим швидше ми усвідомимо, що це не змінити, тим краще.

Діти відчувають нашу тривогу, навіть якщо ми при них не розмовляємо на ці теми і приховуємо, що відбувається. Діти можуть відчувати шалену тривогу, але не ставити запитань. Важливо розуміти, що вони все відчувають і ваше мовчання лише погіршує ситуацію. Зважаючи на вік дитини і на її чутливість треба підібрати слова, щоб пояснити, що відбувається. Є речі, про які краще промовчати. А є те, до чого варто підготувати.

Це дуже індивідуально. В першу чергу, треба бачити дитину, щоб розуміти, що вона може витримати, а що – ні. Також вибір тону розмови дуже залежить від того, у якому психічному стані знаходяться батьки, наскільки вони близькі зі своїми дітьми, наскільки діти можуть відкрити своє серце батькам і т.д.

Як уберегти дітей від зараження та пояснити їм, що таке коронавірус?

Зі старшими дітьми можна бути відвертим. Але важливо видавати інформацію дозовано. Дітям точно не потрібен такий потік інформації, який мають дорослі. Спирайтесь на авторитетні джерела і контролюйте, що читають/дивляться діти. Деяка інформація може їх травмувати.

Малечі варто пояснити, що є такий вірус, який живе на дверних ручках, на підлозі, на руках та інших поверхнях. Але всі заходи безпеки повинні бути у формі гри, інакше буде складно: “Це ж весело: маска у мами, маска у тата і тобі одягнемо маску. Дивись, які ми схожі!” або “У тебе в руці сидить маленьке сонечко, яке дуже любить купатися. Тому треба купати його довго і з милом. Тоді воно буде щасливим” - найпростіші приклади. Пов’язуйте гру з улюбленими героями ваших дітей, зацікавлюйте їх, грайтеся разом.

90794911_1405535672976030_87747242800101